Ендрю Томас

Шамбала, оаза свІтла

видовище: Панчен-лама сидів у садку під деревом, тим

часом як індійські господарі ходили довкола нього й не бачили.

У своїй книзі 'Тварини, люди й боги' доктор Фердінанд

Оссендовський посилається на монгольського Тушегун-ламу, який

розповів йому про чудеса, що їх творив Панчен-лама, коли лампи

й свічки в храмах самі по собі запалювались, а зображення на

танках (релігійних стягах) промовляли й віщували.

Після прибуття Панчен-лами в Китай у багатьох містах були

організовані вражаючі процесії. Підлітком я бачив його

святійшество на одній з урочистостей і досі пам'ятаю монотонний

спів ченців і дзеленчання дзвіночків на тлі автомобілів, рикш

та велосипедів. Моє тривале життя на Далекому Сході неабияк

допомогло мені збагнути дух Сходу. А без цього досвіду я і не

брався б за цю книгу.

Професор Микола Реріх, якого я вважав своїм учителем,

відколи зустрів його в Шанхаї 1935 року, пише в 'Серці Азії':

'Якщо ви хочете збагнути Азію і щоб вас у ній прийняли як

бажаного гостя -- вимовте господарям найсвященніше слово:

Шамбала!' Олександра Девід-Ніл, що прожила багато років у

Тібеті, й собі згадує Шамбалу у книзі 'Надлюдське життя Гесера

з Лінга'.

Торкаючися теми, що перебуває на межі історії та легенди,

відчутного на дотик і невідчутного, істотно уточнити джерела,

на які я посилаюсь. Як зазначилося в передмову це дослідження

переважно грунтується на буддистських книгах махаяни. Проте

дослідження не обмежується тібетським буддизмом, виявляючи

паралельні традиції не лише в азіатських, таких як Індія та

Китай, а й у європейських країнах.

На книгах і картинах Миколи Реріха я перевіряв

правильність своїх висновків. Праці його сина Юрія Реріха,

сходознавця, що скінчив Гарвард і Сорбонну, допомогли мені

з'ясувати чимало сумнівних питань. Твори й листи Олени Реріх,

учениці гімалайських учителів, також неабияк прислужилися мені.

Родина Реріхів жила в гімалайській долині Кулу, біля кордону

Західного Тібету. І я певний час мешкав у цій долині.

Саме тут, де колись було створено 'Махабгарату', Реріхи

служили посередниками Мудрецю Сходу, відомому як махатма Мор'я,

якого за сотню років до того вперше згадувала О. П. Блаватська.

Цей Гімалайський Учитель створив серію книг з 'Агнійоги',

Йоги вогню. Одна з книг має поетичну кінцівку, яка розкриває,

де перебуває цей провісник Давньої Мудрості: 'Дано в долині

Брахмапутри, яка бере свій початок з Озера Великих Нагів'.

Санскритський текст цих книг не становив жодних труднощів для

філолога Юрія Реріха.

Так звані 'Листи Махатм' до А. П. Сіннетта, писані

наприкінці минулого століття, є ще одним першоджерелом, що

прямо виходить із замкнутого кола Мудреців Сходу.

Образ загадкового царства Шамбали дещо прояснюють послання

махатм В одному з листі Сіннетту 1881 року, великий махатма

Мор'я так описує таємний край: 'У певній місцевості, про яку не

кажуть абикому, є ущелина з легким містком через неї, сплетеним

із рослинних волокон. Внизу вирує бурхливий потік. Найсміливіші

ваші альпіністи навряд чи наважаться перейти по тому містку --

він видається ветхим і неміцним, як павутина. Проте насправді

це не так, і той, хто наважиться, потрапить у долину небаченої

краси, в одне з наших місць, до кількох із нас, про кого нічого

не відають європейські географи. На відстані кидка каменю від

старого ламаїстського монастиря стоїть стародавня башта, надра

якої породили не одне покоління бодісатв'.

У 'Дорозі до Шамбали', рідкісній тібетській книзі XVIII

століття, третій Панчен-лама пише, що царство Шамбала

розташоване в гірському районі, захищеному з усіх боків

могутніми засніженими масивами. Цього Панчен-ламу глибоко

поважав Джордж Богль із Ост-індської компанії; він був першим

британцем, що проник у Тібет. Книга, перекладена на німецьку

професором А. Грюнведелем, містить довгий перелік географічних

місць і назв ламаїстських монастирів, умисне так переплутаних,