Ендрю Томас

Шамбала, оаза свІтла

лише вкрай ерудовані тібетські вчені, добрі знавці давніх і

сучасних назв місцевостей, здатні розв'язати цю шараду й

означити на своїх картах шлях до Шамбали. Але закон залишається

той самий: 'Небажаний не дійде!' Лише той, хто чув клич

'Калагіяі', посланий 'вітром' чи телепатично Великими

Учителями, може сподіватися, що успішно досягне Долини

Наймудріших на землі.

Микола Реріх розповідає про одного сибірського ламу, що

мусив повзти вузькою підземною галереєю, аби втрапити в

священну місцину. Він пише також про тібетські надгробки, що

вказували межі забороненої землі.

'Ламо! У Турфані й Туркестані нам показували печери з

довгими недослідженими переходами. Чи можна дійти до ашрамів

(святилищ) Шамбали цими дорогами?' -- спитав Реріх під час

своєї експедиції. Лами пояснили йому, що святі люди не бажають,

аби їх турбували дослідники чи просто ґаволови, тому їхня

територія всіляко захищена. На перешкоді навіть стає стіна

отруйних газів, що струменить із тріщин у землі. Відомо, що

тварини й люди, наблизившись до певних місць, починають

труситися, мовби їх б'ють невидимі промені.

Мешканці цих комун і самі підтверджують, що ніхто не

пройде до них без дозволу: 'Ви вже чули від мандрівників,

вартих довіри, як іноді провідники відмовляються вести їх у

певному напрямку. Вони воліють краще вмерти, аніж. провести вас

далі. Це справді так. Провідники перебувають під нашим

психологічним впливом. Та коли все ж якийсь необачний

мандрівник ступить на цей заборонений шлях, то тоді перед ним

загримлять обвали. Подолати й цю перешкоду йому не вдасться, бо

град каміння остаточно зупинить його. Небажаний не досягне

своєї мети'.

Цей захисний кордон став можливим завдяки гігантським

гірським пасмам, льодовикам і безмежним пустелям Азії. Проте,

Махатми запевняли Сіннетта, що 'ті, кого вони хочуть бачити,

знайдуть нас на самому пограниччі'.

Величезні відстані розділяють ці общини втаємничених: вони

тягнуться від хребта Каракорум до Калгана поблизу Пекіна і від

озера Манасаровар у Тібеті до озера Лобнор у пустелі Гобі. Саме

На цій території трапляються дивні випадки, які свідчать при

присутність вищих істот.

Останні чверть століття Китай систематично досліджувався.

Колись безлюдна провінція Цінхай тепер усіяна тисячами нафтових

вишок. На озері Лобнор провадилися китайські атомні

випробування. Обидві ці місцевості входять у територію Шамбали.

Проте найперші вчені світу зуміли захиститися від цих небезпек,

відступивши в свої гірські катакомби.

Дослідники Азії, як-от Микола Реріх, писали про невідомі

долини, загублені серед велетенських засніжених гір Тібетського

плато. Його експедиція бачила гарячі джерела, що живили буйну

рослинність у цих невідомих долинах, довкола яких тяглися лише

скелі й лід.

Атож, нелегко знайти в цій розлогій гірській країні

Обитель Братства. Один прочанин може вирушити в пустелю Гобі до

комуни Вартових Людяності, тоді як інший з тією ж метою

видиратиметься на величні Гімалаї. Вони зречуться всього, аби

отримати собі світ. Хоч і бідно вдягнені, вони багатші й

благородніші за індійських радж. Серце такого подвижника палає

співчуттям до людства. Його розум осяває невидиме світло, що

лине з космічних глибин. Холодний розум, гаряче серце,

полум'яна воля -- ось пропуск до Шамбали, до володінь Гуаньінь,

богині всезагального милосердя.

З незапам'ятних часів азіатські народи вірили, що

заборонена територія ретельно охороняється. Багато десятиліть

тому індійська газета 'Стейтсмен' вмістила кореспонденцію про

випадок з одним британським майором, що помітив високу, легко

вдягнену людину з довгим волоссям. Спираючись на великий лук,

він озирав долину. Помітивши майора, незнайомець зістрибнув із

вертикальної стіни і зник. 'Сахіб бачив одного із снігових

людей, що стережуть Священну землю',-- спокійно пояснили