Ендрю Томас

Шамбала, оаза свІтла

і навіть

ознак високої технології. Та все ж вирішального значення

набувають розповіді тих, хто побував у цьому казковому Місті

Знання. Наприклад, Микола Реріх у 'Серці Азії' згадує подорож,

що її здійснив китайський військовий лікар і непальський йог у

Долину Шамбали:

'Не так давно в 'Шанхай тайме', а тоді й у багатьох інших

газетах з'явилася велика стаття за підписом доктора Лао Цзіня,

який розповів про свою подорож у Долину Шамбали. Жвавою мовою

доктор повідує багато цікавих подробиць про свої важкі мандри з

непальським йогом через монгольські пустелі й суворі нагір'я до

Долини, де вони виявили обитель численних йогів, що осягали

Вищу Мудрість. Його опис лабораторій, храмів, а також

знаменитої башти надзвичайно збігається з описами цього

незвичайного місця в інших джерелах. Автор розповідає про

безліч наукових чудес і складні досліди на психічному рівні й

телепатію на надзвичайно великі відстані'.

Концепцію про замкнуту общину ідеалістів в Азії використав

Джеймс Хілтон у своєму бестселері 'Втрачений горизонт', за яким

було створено й кіносценарій. Слід віддати належне авторові, що

він зумів надати цій колони філантропів відчутної реальності,

хоча і його Шангрі-Ла мало схожа на Шамбалу, бо він не

заглибився у стародавні перекази Азії. Сучасніші джерела, як-от

книги Оссендовського і Реріха, містять вражаючі подробиці щодо

особливостей цієї відособленої общини. Оссендовський наводить

розмову з освіченим монгольським ламою, за яким багато хто

побував у забороненому царстві Агхарта1. Але ніхто з них не

обмовився, що ж він там побачив, бо обоє були пов'язані

обітницею мовчання.

Польський дослідник розповідає про одного мисливця, який

проник у закурену печеру, а звідти потрапив до підземних

приміщень. Після повернення він почав розповідати, що він там

бачив, але лами негайно відтяли йому язика, щоб він не

розголосив таємницю таємниць. Цей мисливець, безумовно, зберіг

незабутні враження про свої відвідини, бо на старість

повернувся до цієї печери, зник у ній і більше його ніхто не

бачив.

У Монголії втаємничені лами запевняли Фердінанда

Оссендовського, що в Атлантиці й Тихому океані геологічні

катаклізми знищили цілі континенти. Його неабияк вразила

звістка, що частина мешканців тих невідомих цивілізацій

врятувалася у заздалегідь споруджених підземних сховищах

великої місткості і з яскравим штучним освітленням. Цілком

можливо, що в кельтській легенді про 'божеств у порожнистих

горах' відбилася народна пам'ять про народ, що врятувався від

катастрофи в Атлантиці.

'У підземних печерах особливе світло дозволяє вирощувати

злаки й овочі, забезпечує людям довге життя без недуг',-- пише

Ф. Оссендовський після виснажливої подорожі до Центральної

Азії, де він зустрічав багатьох вчених лам. Вони твердили, що

управителі цих підземних колоній, як і Сини Сонця в Єгипті чи

Південній Америці, зберігають вірність Учителям Шамбали.

Віра в існування нагів, різновиду змій, які живуть у

казкових печерах, освітлених коштовним камінням, надзвичайно

стійка у народів Індії. Вони мають людські обличчя неймовірної

краси, здатні літати в небі, коли з'являються з Патали,

нижнього світу, і славляться винятковою муАрістю. Наги й нагіні

одружуються з людьми, переважно з великими царями, царицями й

мудрецями, проте, як вважають, не схильні спілкуватися з людьми

низької духовності.

Столиця Країни Нагів -- Бхогаваті, де рубіни, смарагди,

діаманти сяють повсюди й освітлюють катакомби. Вважається, що

царевич Арджуна, учень Крішни, відвідав Паталу.

Буддійська 'Праджняпараміта-сутра' ('Думки Гаутами Будди')

зберігалася у Палаці Змій доти, доки великий пандіт Нагарджуна,

засновник махаяни (помер бл. 194 р. н.е.), не спустився в

Царство Нагів, щоб узяти й опублікувати буддійські тексти.

Багато індійців та тібетців мали нагоду побувати у