Ендрю Томас

Шамбала, оаза свІтла

філософського братства

знаходимо в історичних записах від найдавніших часів і дотепер.

Численні свідчення підтверджують, що справді існували видатні

постаті як у минулому, так і сьогодні, хоч інформація про те,

де вони жили, неоднозначна.

Скептицизм діє, як двосічний меч. З одного боку, він

руйнує нікчемні теорії, а з іншого -- губить розумні, але

передчасні гіпотези. І цей меч слід заносити обачно, аби не

згубити такого підходу, яким через певний час можна

скористатися. Історія науки рясніє такими трагічними

прикладами.

1838 року один паризький лікар переконував свою пацієнтку,

що хобі її чоловіка -- ловити тіні людей на мідну пластинку --

певна ознака божевілля. Лікар настійливо радив цій жінці на

прізвище Дагерр примістити мосьє Дагерра в паризьку божевільню.

На щастя для Луї Дагерра, Французька академія наук уберегла

винахідника від цієї сумної долі, визнавши його відкриття

фотографії.

Що таке реальність? Скажімо, повітря -- воно реальне чи

просто ніщо? Але ж коли цим 'ніщо' напомпувати шину, вона стає

твердою, як дерево. У дітей, що граються -- одна реальність, а

зовсім інша -- в дорослих; одна -- у ядерного фізика, що має

справу з безмежно малим світом атома, і зовсім інша -- у

нефахівця, що стикається з чималими предметами; одна -- в

астронома, що вивчає гігантські зоряні світи, а інша -- у

звичайної людини, що спостерігає 'малі зірочки' на небі; одна

-- в історика, що бачить перебіг подій і розвиток суспільства

упродовж століть, і інша -- у пересічної людини, що живе

теперішнім днем і не здатна уявити життя людства загалом. У наш

релятивістський вік реальність залежить від спостерігача. І ця

книга має справу з предметом, який можна означити, як

'неординарна реальність'.

Що правда для одного, те неправда для іншого. А оскільки в

цьому велетенському світі багато правд, нам треба вміти слухати

один одного, щоб мати користь від обміну ідеями навіть тоді,

коли вони видаються вкрай химерними.

Ця книга проводить думку, що на землі існує оаза космічної

культури, представники якої, немов провідна зірка, століттями

ведуть людство до вищого ступеню розуміння, вищої моралі і

повнішого втілення ідеї про братерство людей. Майбутнє покаже,

чи зуміє сучасне суспільство нашої критичної епохи піти за цією

провідною зіркою.

Є два різновиди людей: одні розпізнають правду відразу, а

інші лише в останню чергу. Саме перші є провідниками передової

культури й цивілізації, як це нам засвідчує історія науки,

мистецтва й філософії. Не зажили слави ті, хто заперечував

кулясту форму Землі, відкидав теорію відносності, не вірив у

пароплави, аероплани чи космічні кораблі, а творцям сміливих

ідей стоять пам'ятники. І нехай теза про закрите братство

довершених людей, що сприяють розвиткові людства, належить поки

до сфери припущень -- вона все ж варта уваги. Адже висміювала

ж, до запуску першого супутника, більшість людей саму ідею про

підкорення космосу! А вона виявилася правдивою. Отож нехай

читач прочитає ці сторінки і спробує збагнути те, про що на них

мовиться.

1. ДАВНІ МІСТЕРІЇ

На Далекому Сході існує давня і досить поширена віра в

існування плеяди видатних умів, що живуть відлюдно в невідомій

області Азії. Про це писали історики й філософи Стародавньої

Греції та Риму. Вважається, що великий Піфагор відвідав Індію.

Філострат описує подорож Аполлонія Тіанського в

Трансгімалайський регіон, що може бути лише Тібетом.

Добре відомо, що Піфагор і Аполлоній були знайомі з дуже

давньою системою посвячення, відомою як Великі містерії. В той

час, як Малі містерії являли здебільшого народні культи. Великі

містерії призначалися для обмеженого кола освічених людей,

здатних піднятися над посередністю мас.

Цельс у II столітті писав про допуск до цих містерій:

'Нехай у них візьме участь той, чиї руки чисті, а слова мудрі'.