Ендрю Томас

Шамбала, оаза свІтла

-- лами побачили осяйне

обличчя самого володаря Шамбали. Він сотворив молитву,

благословив ченців, потім прорік грізне віщування і зник разом

із своїми супутниками.

1920 року в цьому ж монастирі сталася дивовижна пригода з

Ф. Оссендовським. Під час розмови з верховним ламою Хутукту той

мовив йому: 'У мене таке відчуття, ніби ви тривожитеся за тих,

кого любите: я хочу помолитися за них'. Польський учений, що

мусив емігрувати з Росії, справді залишив там сім'ю і дуже

переживав за її долю. 'Погляньте на темний простір за статуєю

Будди, і ви побачите своїх рідних',-- мовив настоятель. Ф.

Оссендовський та його супутники побачили спершу пасма диму від

курив, що звивалися в повітрі, а тоді в тій імлі стали

прозиратися люди й предмети. Оссендовський раптом побачив свою

дружину, причому настільки виразно, що розрізняв навіть деталі

її одягу. Побачив він і інших членів своєї родини, які натоді

переховувалися у далекому місті.

'Ламо, скажи мены, чи бачив ти особисто Рыгдена Джапо?' --

поцыкавився якось Микола Реріх. 'Ні, втіленого Вчителя я не

бачив,-- відповів той. -- Але чув його голос. І глибокої зими,

коли гори вкривав сніг, він прислав мені у дарунок троянду --

квітку з далекої долини'.

Однієї темної ночі Микола Реріх бачив спалахи й світляні

стовпи в небі. У Трансгімалаях ясної зоряної ночі то не могло

бути ні полярним сяйвом, ні електричними розрядами. Що ж то

було? 'Це променить Башта Шамбали',--- відповіли лами й

пояснили: то світло від каменя на башті, що сяє, мов діамант.

Варто трохи зупинитися на легенді про цей камінь, що

утвердилася в ламаїзмі. У санскриті він зветься Чінтамані, а

по-тібетському -- Норбу Рінпоч. Більша частина його міститься в

Башті Шамбали. Найбільш вражає в легенді те, що цей камінь

нібито доставив на Землю космічний посланець. У Тібеті вірять,

що за правління Тхо-тхо-рі Няньцяна 331 року з неба впала

скринька з чотирма священними предметами в ній, серед них і

камінь Чінтамані. В легенді згадується і крилатий кінь Лунг-та,

що приніс на своїй спині цей скарб. Художники увічнили цю

легенду про Пегаса з коштовним каменем. Через багато років по

тому, як упала скринька, перед царем раптом постало п'ятеро

іноземців і пояснили, навіщо всі ті предмети. Після чого

чужинці зникли. Чи не з Шамбали вони приходили?

У Тібеті впродовж віків побутують усні перекази про далекі

польоти тібетських царів і святих на крилатому коні Лунг-та.

Кінь цей вважається посланцем богів і він нібито має здатність

облітати Всесвіт. Чи не алегорія космічного корабля цей кінь?

Інше повідомлення ще фантастичніше. З версії, яку я почув

від професора Реріха, виходить, що камінь Чінтамані доставив на

Землю космічний посланець. Це мінерал з іншого світу, >

можливо, із зоряних систем у сузір'ї Оріон, хоча б із того ж

Сіріуса, віддаленого від нас на дев'ять світлових років. Не

дивно, що у фольклорі він вважається скарбом світу. Фантазія?

Можливо. Але уявімо на мить, що ядерна війна знищила нашу

цивілізацію. Чи віритимуть у цьому випадку наші далекі нащадки,

що зразки каміння з Місяця доставили на Землю американські

космонавти? Очевидно, що цей факт відіб'ється лише у міфах.

Вважається, що 'внутрішнє серце', або випромінювання каменя

Чінтамані, 'сильніше радію', але діє назовсім інших частотах. А

коли точніше, то якраз на тих, що відповідають ментальним

вібраціям людини. Стародавні хроніки Азії повідомляють, що

божественний посланець небес дав уламок цього каменю Тазлаву,

імператорові Атлантиди. За незапам'ятних часів великий шматок

каменю помістили в Башту Шамбали, а невеличкі осколки час від

часу надсилаються в ту чи іншу частину Землі, де настає нова

ера або зароджується нова цивілізація. Однак ці маленькі

шматочки Чінтамані підтримують постійний зв'язок з основним

каменем, що перебуває в Азії.

Один із таких осколків описується як шматочок розміром у