Ендрю Томас

Шамбала, оаза свІтла

Микола Реріх був свідком незвичайного феномена, що,

безперечно, демонстрував калачакру. Якось на початку 20-х років

він із кількома компаньйонами подорожував в автомобілі між

Дарджілінгом і Гхумом у Гімалаях. Я теж проїздив тією гірською

дорогою. Реріх пише, що водій автомобіля раптом пригальмував,

коли на дорозі з'явився паланкін, який несли четверо чоловіків.

Коли автомобіль зупинився, аби пропустити його, пасажири

побачили в паланкіні ламу. Він був у червоній з жовтим одежі,

на голові мав корону, волосся довге й чорне, коротку чорну

бороду, нечасту для лам. Той незвичайний лама посміхнувся і

кілька разів кивнув головою гуртові Реріха. Автомобіль

продовжив путь, але пасажири його ще не раз озиралися на

дивного ламу в паланкіні. Коли Реріх почав розпитувати про

цього загадкового ламу, йому відповіли, що в паланкінах носять

лише Далай-ламу і Панчен-ламу, а корону надягають тільки під

час храмових церемоній. 'Ви, певно, бачили ламу з Шамбали!' --

висловили здогад ченці в Гхумі.

Дощ, викликаний оракулом Лхаси, теж можна вважати виявом

калачакри. Це диво описує Генріх Гаррер у книзі 'Сім років у

Тібеті'. Лама впав у транс і почав пронизливо вигукувати

заклинання. Як пише Гаррер, 'можна вірити в чудеса або шукати

інше пояснення, але факт залишається фактом: відразу після його

заклинань пішов дощ'.

Закінчити цей розділ я хотів би ще однією згадкою про його

святійшество Панчен-ламу, якого я бачив замолоду під час

процесії в Китаї. Коли 1916 року новозбудований храм Будди

Майтреї в монастирі Таші Лхунпо готувався прийняти велетенську

статую, Панчен-лама попрохав свого старого вчителя, пустельника

Кйонгбу-рінпоче, керувати церемонією установки статуї.

Перестарілий чернець відмовився, мовляв, здоров'я його надто

слабке і смерть близько. Та все ж погодився освятити новий

храм.

Через кілька місяців Панчен-лама послав паланкін і почет

за Кйонгбу-рінпоче, щоб доправити його в монастир Таші Лхунпо

на церемонію. Бачили, як він сів у паланкін, коли прибули

носії. Але на церемонії освячення Панчен-лама та інші лами,

зайняті богослужінням, були просто вражені, побачивши, що він

підходить до монастиря самотою і пішки. На очах людей відлюдник

піднявся сходами, увійшов у храм, обійняв статую Майтреї,

незбагненним чином злився з нею і зник. Коли згодом прибув

паланкін, він виявився порожнім. Очевидно, Кйонгбу-рінпоче

виконав свою обіцянку Панчен-ламі з допомогою калачакри.

Звісно, не всяку магію слід відносити до калачакри, а лише

ті феномени, що залежать від високої духовності їх виконавців,

що вдаються до універсальної сили, схованої у ядрі атома -- нею

адепти оволодівають через єднання з матір'ю-природою. У цьому

секрет калачакри. Певність, що Шамбала є джерелом цієї високої

окультної науки, отже, стає зрозумілою.

Слід підкреслити й такий істотний факт. Провідна секта

тібетського буддизму гелукпа, представлена Далай-ламою і

Панчен-рінпоче, засуджує демонстрування всіляких зорових і

слухових психічних феноменів, оскільки прагне зміцнити довіру

людини до органів зору й слуху, тоді як буддизм прагне

пробудити внутрішнє духовне сприйняття. Заняття калачакрою лише

складова частина навчання посвячених, але вона допустима лише в

виняткових випадках, коли незвичайні прояви доцільні. Перекази

про Шамбалу не обмежуються Тібетом та Монголією, а побутують і

в інших країнах, скажімо, в Росії; там вони дещо різняться

деталями й відомі під іншою назвою: 'Країна Білих Вод'.

6. КРАЇНА БІЛИХ ВОД

Серед російських старовірів існує дивне повір'я: той, хто

піде зворотним шляхом татар-завойовників до Монголії, знайде

Біловоддя, де на відлюдді, вдалині від грішного світу живуть

святі люди.

У санскритському переказі Вічна земля, яку нездатні

зруйнувати ні вогонь, ні вода, названа Білим островом. Це тим

показовіше, що обітована земля російських прочан зоветься