Ендрю Томас

Шамбала, оаза свІтла

'судячи з подробиць у листі, видно, що

адресат не був міфічним персонажем'. Надсилаючи своє

апостольське благословення 'знаменитому і високому царю

індійців', папа пише, що 'чув про нього від багатьох і читав

доповідні, зокрема магістра Філіппа, нашого друга й лікаря, що

розмовляв з великими і достойними мужами Вашого царства'.

Доктор Філіпп повіз того листа в Азію. На жаль, невідомо,

чим скінчилася місія цього папського легата. Можливо, він

загинув під час своєї подорожі або ж залишився у царстві

пресвітера Іоанна.

У цій далекій країні було багато див. Загадковий цар

правив своїм царством за допомогою смарагдового скіпетра. Перед

його палацом стояло магічне дзеркало, в якому цар міг бачити

все, що відбувалося не лише в його володіннях, а й у сусідніх

країнах. Літаючі дракони швидко переносили людей на великі

відстані. 'Еліксир правди' очищав кожного, хто його пив, і

сприяв розкриттю його справжньої суті. Через що 'нечистий дух'

не міг привласнити чуже добро і царство не потребувало

Певно, найбільш вражає у цій країні фонтан вічної

молодості. Коли гідні чоловіки й жінки хотіли стати молодими,

то витримували піст, а тоді випивали три ковтки води з того

фонтану. Після цього зникали недуги й відступала старість, і

вони знову ставали тридцятилітніми. Казали, що сам пресвітер

Іоанн продовжив у такий спосіб своє життя до 562 років.

'Орлині камені' не лише відновлювали гостроту зору, а й

робили невидимими тих, хто носив їх у перснях. Інші магічні

камені могли нагрівати чи охолоджувати будь-що й освітлювати

околиці на вісім кілометрів або ж огортати місцевість

цілковитою темрявою. Вхід до святилища з магічним каменем

охороняли двоє старих, що пропускали лише достойних. Велика

тринадцятиповерхова башта зводилася над містом пресвітера

Іоанна. Це царство не знало бідних, в ньому панувала

справедливість, а про злочини й пороки не чули.

Розповіді про могутнього азіатського володаря, безумовно,

християнина, викликали сенсацію в Європі. То була важка пора

хрестових походів, коли будь-який союз зі Сходом був украй

бажаним. Цим і пояснюється зацікавлення держав і церкви

царем-священиком Індії.

Хоч у розповідях про пресвітера Іоанна чимало вигадок,

реальність осіб, які вели листування,-- королів, пап і самого

загадкового пресвітера Іоанна,-- не викликає сумнівів.

Знаменно, що царство пресвітера Іоанна має багато спільного з

царством Хіарха, що його описав Філострат за тисячоліття до

того. Географічні характеристики обох країн вказують на Тібет.

Мудреці обох царств уміли контролювати бачення, створювати

штучне світло й літати в повітрі.

Один з уривків найбільш відомого листа пресвітера Іоанна

мовить про піщане море в його царстві, що може бути пустелею

Гобі. Якщо це так, то я цілком згоден з висновками

американського вченого Менлі Холла: 'Місцезнаходженням імперії

пресвітера Іоанна є район пустелі Гобі, де серед гір стоїть

його зачарований палац. Якщо ви попросите східних посвятників

описати північний рай, званий Дежунгом, або Шамбалою,

загадковим містом адептів, вони скажуть вам, що він у серці

пустелі Гобі. В предковічних пісках Шамо, стародавньої матері,

стоїть храм невидимого уряду світу'.

Вивчаючи історію XII століття, коли ширилася слава про

пресвітера Іоанна, помічаєш цікаві збіги. Орден храмовників

було засновано 1118 року. 1184 року трубадур і рицар-тамплієр

Вольфрам фон Ешенбах склав поему 'Тітурель', в якій звів усі

легенди про святий Грааль. Він вважав, що існує зв'язок святого

Граалю з Азією і описує його, як камінь ('і камінь цей зветься

Граалем'). Чи не мав він на увазі Шамбалу і камінь Чінтамані?

Співець Ешенбах стверджує, що Тітурель прожив п'ятсот років.

Разюча паралель із життям пресвітера Іоанна, що тривало п'ятсот

шістдесят два роки, чи не так? Справді, Ешенбах пов'язує