для XVIII століття, не знайшов задовільного
пояснення. Чи не вдалося графові справді подовжити життя на
сотні років, як у це вірили його прихильники?
Мадам де Хуссе, фрейліна маркізи де Помпадур, так описує
його здібності: 'Досконале знання мов, як давніх, так і
сучасних, дивовижна пам'ять; ерудиція, спалахи якої вловлюєш
під час його примхливої розмови; він об'їздив увесь світ, і
король охоче слухав розповіді про його мандри в Азію та Африку.
Як і розповіді про придворне життя в Росії, Туреччині та
Австрії. Здавалося, для нього більше важать таємниці кожного
царського двора, аніж бути довіреною особою короля'.
Саме виняткова компетенція в дипломатії і його миротворчі
зусилля викликали підозру до нього шефів таємної поліції у
Франції, англії та деяких інших країнах. У Франції Шуазель
запідозрив його в шпигунстві на користь Пруссії, з якою Франція
тоді була в стані війни. В Англії Пітт вважав його російським
шпигуном. Всі ці підозри, як видно, не мали під собою грунту,
але те, що Сен-Жермен близький до Людовіка XV та до інших
європейських монархів, викликало заздрощі державних міністрів.
1746 року його навіть затримали в Лондоні, чому передували
досить інтригуючі події. Імпозантна зовнішність Сен-Жермена
спричинилася до того, що одна англійська леді стала виявляти до
графа посилену цікавість. Це викликало спалах ревнощів у її
молодого залицяльника, який і підкинув до кишені Сен-Жермена
компрометуючого листа. Власті, яких було повідомлено про той
лист, негайно заарештували графа. Та невдовзі було доведено, що
це брудна фальшивка, і прямо з в'язниці Сен-Жермена було
запрошено на прийом до лорда Холдернесса. 1760 року цей самий
лорд писав Мітчеллу, британському послу в Пруссії: 'Перевірка
його (Сен-Жермена) ніяких результатів не дала'.
Того року Франція провадила з Пруссією програшну війну.
Король і мадам Помпадур прагнули миру, як, утім, і весь народ
Франції. При сприянні військового міністра маршала Бельіля,
особистого друга Сен-Жермена, було запропоновано послати графа
в Голландію; там він мав укласти сепаратну угоду з Пруссією,
причому в цій справі йому мав посприяти герцог Луї де Брунсвік,
на прихильне ставлення якого Сен-Жермен міг розраховувати. Це
сприяло б тому, що Австрія, союзниця Франції, капітулювала б і
настав би кінець війні.
Коли герцог Шуазель, міністр закордонних справ, дізнався
про плановані без його відома мирні переговори, то заявив
Людовіку XV рішучий протест, і король мусив облишити свій
задум. Він спішно послав спеціального гінця до Сен-Жермена, аби
попередити свого друга: Шуазель вимагає видачі його, щоб
запроторити в Бастілію.
Сен-Жермен не став гаятися -- він перетнув Ла-Манш і зник
в Англії. Його друг, граф де ла Вату, за тих ускладнень писав
йому в листі з Амстердама 1760 року: 'Я знаю, що ви -- один із
найвидатніших людей Землі, і засмучений, що ці нікчеми турбують
вас і снують інтриги проти ваших миротворчих зусиль'. Це лише
один випадок із життя Сен-Жермена, якого розуміли далеко не всі
його сучасники.
1762 року він несподівано з'являється у Санкт-Петербурзі,
де якраз померла імператриця Єлизавета й коронувався цар Петро
III. Дружина царя, уроджена принцеса Ангальт-Цербська,
доводилася донькою одному з друзів Сен-Жермена. Сімнадцять
років Катерина терпіла пияцтво й дебоші свого чоловіка. Такі
звички робили з нього людину, найменше здатну правити
величезною імперією, як Росія, чому брати Орлови й здійснили
державний переворот на користь Катерини. Ось так вона стала
імператрицею Катериною II і правила Росією двадцять дев'ять
років як один із її найвидатніших монархів. Вона розширила
кордони імперії, була покровителькою мистецтва й науки, сприяла
поширенню в країні європейських звичаїв.
За російсько-турецької війни, коли російський флот стояв в
італійському порту Ліворно, Сен-Жермен з'явився на борту