Ендрю Томас

Шамбала, оаза свІтла

пропонуємо вашій увазі 'Діалоги в храмі'. Вони

базуються на особистому досвіді автора й мають проілюструвати

основну тезу цієї книги -- існування оази вищої культури

космічного походження на нашій планеті, яка прагне піднести

людство на вищий щабель мислення.

13. ДІАЛОГИ В ХРАМІ

Льодовики блищали у вранішньому сонці, як діамантові.

Хмари на схилах гір і туман в ущелинах повільно розвіювались.

Арка з рододендронів розкішне облямовувала цю панораму могутніх

Гімалаїв.

У мене на колінах лежала книга з тібетського буддизму, та

я не розкривав її, зачарований неповторним краєвидом. Нарешті я

почав чи-тати розділ з ламаїстської йоги, питаючи себе, чи

пощастить насправді зустріти освіченого ламу в цій частині

Північної Індії. Коли я напередодні гуляв гірською стежиною,

мою увагу привернула вивіска 'Тібетська школа'. Я подумав, що

міг би зустрітися з її директором і розпитати про пандітів --

біженців з Тібету, що живуть у районі Дарджілінга.

Директор про них нічого не знав, проте один з учителів, що

знав англійську, люб'язно допоміг мені: 'У маленькому монастирі

по той бік долини живе вчений лама з Лхаси. Ви дістанетеся туди

за чотири години, якщо пощастить сісти в автомобіль, що йде до

села неподалік храму. І не забудьте попередити дарджілінзьку

поліцію про свою подорож'.

У бінокль я розрізнив крихітну цятку побіля снігового

громаддя гір на півночі. То був ламаїстський монастир. Маючи в

своєму розпорядженні тиждень, я вирішив наступного дня

навідатися туди. Я здогадався прихопити з собою дві речі:

записку на хінді від учителя з детальним описом шляху до

монастиря і іменем лами, а також мішок рису з лавки в

Дарджілінгу, який я купив по ціні чорного ринку, вважаючи, що

він може стати в пригоді бідним ламам. Я пам'ятав і примовку

горців: 'Чим вище в гори, тим холодніше' й одягнув теплу

куртку.

Невдовзі по тому, як розвидніло і гімалайські сніги

зарожевіли й зазолотились, я вже стояв на дорозі, що вела в

Сіккім. Десь за півгодини мені пощастило зупинити автомобіль,

де виявилося вільне місце, і домовитися з власником щодо

платні. Водій запевнив мене, що проїздитиме через село, яке

мені потрібно. Вибоїста гірська дорога робила подорож досить

виснажливою, і я радів, коли нарешті добувся мети. Старий

фордик зник удалині, а я залишився один серед засніжених гір і

долин, огорнутих туманом. Я потупцяв до найбільшого дому в селі

й попрохав пустити на ночівлю. Господар запропонував свою

власну кімнату й навіть дав овечу шкуру, якщо раптом

температура в домі понизиться до точки замерзання.

Маленький, огорнутий хмарами храм, що його я бачив у

бінокль, баштою височів на стрімкій кручі. Я гадав, що доберуся

туди за годину, та мої надії не справдились. Вузька стежина

спіраллю здіймалася все вище й губилася серед каміння та снігу.

Коли я опинився перед монастирськими ворітьми в куртці з

піднятим від вітру коміром і гукнув, двоє молодих тібетських

ченців, побачивши мене, певно, вирішили, що це якийсь злий дух.

Проте я впевнено підійшов і поклав їм до ніг мішок з рисом,

виказуючи свої дружні наміри. А тоді простягнув одному з них

записку з іменем пандіта; лама відразу ж метнувся в храм.

Невдовзі він повернувся і відчинив мені

Після сліпучого сонця, посиленого блиском снігів я спершу

нічого не бачив у темному храмі. Та поступово звик до сутіні й

розрізнив двох ченців перед статуєю Будди. Старший, з поораним

зморшками монгольським обличчям, читав уголос текст під

ритмічне дзенькання маленького дзвіночка. Другий лама був

високим чоловіком середнього віку з голеною головою. Його

обличчя, ніби вирізьбленої із слонової кістки, було типово

тибетським, із пронизливими маленькими очима; його ріт і

підборіддя свідчили про вольову вдачу. Я стояв і чекав, поки

старий лама скінчить читати.