Ендрю Томас

Шамбала, оаза свІтла

який народився близько 604 р. до н.е. і

написав класичну книгу 'Дао де цзін', основу даосизму, як

вважають, наприкінці свого довгого життя полишив Центральний

Китай і подався в країну Сі-ван-му. І сьогодні існує безліч

статуеток великого мудреця, що на спині буйвола вирушає у

легендарну країну на Заході. Можливо, це пояснює, чому жоден

китайський історик не знає, де і коли помер цей уславлений

мудрець.

З історичних записів випливає, що не лише Лао-цзи вирушав

у подорож до далекого Куньлуня через Гобі. Згідно з

давньокитайськими джерелами, імператор Му з династії Чжоу

(1001--946 рр. до н. е) прославився тим, що

удостоївся аудієнції в богині Сі-вань-му на березі

Яшмового озера в горах Куньлуня. Інша хроніка оповідає про

раптову появу богині Заходу в палаці імператора Ву-Ті з

династії Хань (140--86 рр. до н.е.).

Ко Юань, або Цю Янь, вчений даосист III сторіччя, пише про

власні філософські відкриття. Він підкреслює, що таємне знання

ніколи не було доступним для просто цікавих з-посеред освічених

людей цього грішного світу, і каже, що потрібно знестися над

Землею, аби зрозуміти це вчення. Крім того, він знав, де

знаходиться джерело даосизму -- воно, на його думку, прийшло з

царства божественної володарки Заходу.

Протягом століть легенду про землю Матері-володарки

Заходу, де перебувають велети духу, постійно повторюють

китайські автори. А чи не алегорія це ізольованої місцини в

Центральній Азії, де живуть досконалі люди? Вивчення історії і

літератури Китаю справді допускає таку можливість.

Архіви Ватікану зберігають чимало донесень католицьких

місіонерів про таємничі депутації за останні півтори сотні

років, що їх відправляли китайські імператори до Духів гір.

Вважалося, що ці загадкові істоти мешкають у Наньшані або горах

Куньлунь. Їх описують як таких, що мають щільне видиме тіло,

проте без плоті та крові. Чи не є вони штучними надлюдьми з

кристалізованої матерії, інакше кажучи -- богами, породженими

духом? Індійські тексти також говорять про можливості, що ними

володіють божественні істоти,-- ставати важчими й щільнішими,

чи, навпаки, легшими й ефірнішими.

Про цю загадку повідомляє і єпископ Делаплас у своїх

'Анналах поширення віри', опублікованих понад сто років тому.

Депутації виряджалися з Пекіна імператором, як правило, в

кризові роки, коли він вагався прийняти остаточне рішення.

Хроніки, що описують ці посольства мандаринів і священиків

двору імператора Піднебесної до Геніїв гір, читаються більш ніж

дивно. Кого сподівалися зустріти посланці імператора на

снігових вершинах Куньлуня? Навряд, щоб вони гналися за

недосяжним. Частка правди, певно, схована між рядків цих

історичних документів. Якщо це так, то фантастичні, поетично

прикрашені описи палацу Сі-ван-му в країні Безсмертних можуть

виявитися такою ж реальністю, як і описи Палацу Неба в Пекіні.

В III і II ст. до н. е. китайські імператори посилали

великі, добре споряджені експедиції углиб Центральної Азії --

шукати схованих від світу Безсмертних і Царицю-Матір Заходу.

Щоб зрозуміти відрегульованість державної машини Давнього Китаю

і точність записів ЇЇ чиновників, наведемо такий приклад з

життя Піднебесної: за переписом 1--II вв. н. е., в Китаї жило

59 594 978 громадян. І якщо записи про імператорські депутації

в Долину Безсмертних удвічі перебільшені, усе ж вони

заслуговують на пильну увагу.

Китайський пантеон мав чітку ієрархію богів, напівбогів і

смертних. Скажімо, Цінь-жень був чоловіком, що випив еліксир

безсмертя й пішов у гори. Саме ім'я Цінь-жень означає 'горець'.

Західний Рай, що називався Сі Тієн, був місцем, де осяяні

душі уникали колеса перероджень. Це країна розкошів і

блаженства. У місцевих віруваннях Сі-ван-му, Цариця-Мати

Заходу, часто ототожнюється з Гуаньінь, богинею милосердя, а